Кравець та Сергій Рукавицин про культуру PSY в Україні
Як не боятися малювати, відкрити власну справу в центрі столиці та будувати екоцентр серед гір. Подружжя з Андріївського узвозу про культуру PSY у «екоеру», здоровий дух, тіло й розум cеред галасу.
Чудернацькі двері, біля них поріс мохом стовбур старезного дерева. З будівлі доноситься запах трав, у вікнах видніється оберемок робочих пензлів. Повертаєш голову в бік і… логотип «Fluranet» – сімейна справа Наталії Кравець та Сергія Рукавицина, галерейна студія та магазин авторської майстерні Nita Kravets психоделічного візуал-арту.
Вони доклали фарб у Казантип та київські індійські заклади. Сьогодні їх твори купують в Канаді, Японії, Індії та Європі.
Наприкінці 2012 року в Києві завдяки їм з’явився «Еко Простір» – етичне кафе та еко-етно шоп. Основний принцип та ідея роботи «Еко-Простору» – популяризація етичного способу життя, ненасильства над тваринами, піклування про навколишнє середовище та своє здоров’я.
Він
Чоловік. Довговолосий, невисокий на зріст, говорить жваво і запрошує зайти в майстерню. Відкриває двері і несеться: сухоцвіти, вбрані гіллям фіранки, папуги, темна і біла кімнати. Зовні гамірне місто, а тут – трансарт.
Візуал-арт, PSY, транс
– екстремальне мистецтво, що впливає на підсвідомість завдяки образним та символічним об’єктам того, що зображено. Часто, самі митці називають це мистецтво синтетичним стилем, бо тут і фантастичні, метафізичні та сюрреалістичні предмети і калейдоскопічні, фрактальні елементи та рослинна орнаментика.
Їхній транс – непопсовий, без грибів та ЛСД. Натомість витриманий 20-річною духовною практикою: віпасаною, йогою, аюрведою. А ще, язичницьким колоритом, який трансформував спочатку стиль їхнього мистецтва, а згодом і спосіб життя.
Тепер зізнаються: «Попри все, психоделіка – це шлях до себе, і кожен обирає свою машину, аби дістатися пункту призначення. Хтось вживає психотропи, а хтось медитує».
Вона
Жінка. Легко скуйовджене біляве волосся, вимащені фарбою рукава, на ногах високі гуцульські гетри, веде в темну кімнату. Її картини як образи з потойбічного, але доброго світу: трави лоскочуть руки мавкам, на пузі котів розлога планета з буйством лісів, а кольорові медитативні зайці бережуть спокій гостей.
Коли питаю, чи впливає на творчість митця певна релігія чи практика, каже, що оскільки для них буддизм – це наслідок досвіду, який отримав Будда, то на власну творчість може вплинути лише власний отриманий досвід творця, а не його інфантильна віра чи наслідування. Сергій, власне, і привів Наталку в буддизм.
Все життя – духовна практика, а найважливіша з них – жити. Життя – це експеримент: для кожної людини є те, що працює, або працювало раніше, і те, що не має результату. Ти практикуєш, наприклад те, що практикував Гаутамма, Ісус чи Махомет – і ця практика, цей досвід він впливає і на творчість, і на життя в цілому.
Будда серед рекету
На початку 2000-х вони прийшли на територію Андріївського узвозу з його соцреалізмом, де були лиш матрьошки, Ленін, календарі та рекет. Тоді пострадянський світ був проти експериментального мистецтва та індивідуалізму.
Якісно харчуватися, дбати про довкілля, будувати екопоселення, сповідувати вегетаріанство – у «нульових» в Україні було вкрай дивно, хоча світ вже це практикував. Тому, Сергій та Ніта кажуть, що нинішній стрімкий перехід на природне та автентичне в країнах пострадянських – хоча й нішева штука, але й за нею досі рідко стоїть сакральна ідея та глибина.
Сергій впевнений, що сакраментальність українців була би більш глибинною та дієвою, якби була заснована не на тому, що було вчора, а на тому, як люди відчували світ тисячу років потому. Адже, тисячі років тому наші предки вже створювали фантастичний казковий світ: мавки, лихі, водяні та вовкулаки. Це звичайна образність людської уяви і того, що сховано в глибинах ментальної та генетичної пам’яті.
Малювати з початків
Коли вирішили малювати у техніці флюору (обрали її, бо вона дає ефект поєднання кольору і сяйва), то виявилося, що аби досягти ефекту відтінків, які люди бачать уві сні, астралах і медитаціях потрібні особливі фарби. Тому Сергій звернувся до… хіміка.
Разом з ним розтлумачили хімічний склад фарби, а згодом створили свої відповідники: одні були на ацетоновій основі, а інші на водяній. Для цього купили пігмент, який на фабриках домішують при виробництві пластмаси, туди ж подрібнили в порох фігурки орлів з люмінофора, які світяться в темноті (подібні статуйки були популярним атрибутом радянського інтер’єру).
Сергій ходив на смітники і нишпорив по кутах, щоб знайти ДВП та мішковину, аби Наталя могла малювати. Рамки робив з плінтуса. Це сьогодні вони були в екотренді, а їхній підхід до використання матеріалів назвали б безвідходним ужитком, але не тоді. Інколи люди випереджають час.
Я вдома малювала, а він продав мої картини, які ніхто не хотів купувати. Вони мали складний зміст, а формати втілення людей лякали. Лише з роками, завдяки кольору та ментальному символізму (орнаменти в поєднанні з ведичним та язичницьким змістом), в Україні почали відчувати та знаходити в картинах своє глибинне.
Я знав, що буде важко, адже ми обрали напрямок, який був ще «завтрашнім» для українців.
Для них це було випробування на готовність робити з нуля нову індустрію в новій країні. Бо у 2000-х так було у всьому, що намагалося пробитися у звичне «тоталітарне» життя України. А паралельно вони самі ще й вчилися чути свій внутрішній екосвіт.
З 2000-х у них не змінилося нічого, скоріше, кажуть, зміни сталися в суспільстві. Трансформувалася ментальність народу, народилося нове покоління, яке стало гнучким до аналізу і прийняття реальності. Це покоління яке толерантне до інших культур, це покоління, яке готове до єдності.
Але вони досі впевнені, що сакральні образи, за які тримається людство, все одно треба показувати обережно. Це інтимна річ для кожного. Треба бути коректним і не відразу шокувати людей.
Ментальний символізм – це внутрішній відгук на генетичному рівні. Образи моїх картин близькі українцям. Не лише молодь, а й старше покоління – вихідці з радянського союзу – нині стали відкриті для творчості. Ми вільна, мирна та чуйна нація, яка прагне жити в гармонії зі світом. А оскільки українці лише нещодавно увійшли в технологічну епоху, то мають міцніший зв’язок із землею, вони краще пам’ятають – як це жити серед природи, відчувати її ритми.
Людський розум звик все вкладати у форми, ми намагаємося цього уникати. Ми лише провідники образів.У кожному полотні відсутня емоція. Присутній стан, який я передаю. Зараз всі намагаються поділитися тим, що він знає, показати своє бачення. Люди мають обмінюватися станами. І чим вищі вібрації цих станів, тим ширше наповнення. Такі собі духовні обійми.
Карпатський «FLURARIUM»: це свобода, це шлях до себе
Сергій та Ніта мріють, щоб в Україні все було не тільки творчо, а й ініціативно, відповідально та сучасно. Для цього вкрай важливий простір, місце зустрічі, місце обійм.
Після однієї з поїздок родини до Карпат, де Сергій шукав загублені язичницькі святині та стоянки трипільців, вирішили, відбудувати там дім для однодумців.
Так, за 700 кілометрів від київської галереї, серед ще густого Карпатського лісу, вони зайшли у старий занедбаний будинок, піднялися на другий поверх, сіли і вирішили почати саме тут – у серці трипільської культури, побіля капища Лади. Почати множити свій культ не лише візуальним мистецтвом, а й у побуті та середовищі, що оточує.
Підґрунтям для купівлі землі в Карпатах стала проблема вирубки лісів України, яка може стати екологічною проблемою для всієї Європи.
Нині мало кого це цікавить і мало хто розуміє масштаби катастрофи. Прогнози знайомих екологів невтішні. Якщо не діяти зараз – через 50-70 років почнуться незворотні процеси.
Друзі подружжя неодноразово намагалися боротися з руйнацією карпатської екосистеми, проте натомість відчували агресію місцевих. Ніта та Сергій зрозуміли, що агресія не може перемогти агресію і обрали шлях – берегти і множити. Так прийняли рішення про купівлю землі з лісом.
Вирубка лісу за законом України карається лише адміністративним штрафом, а от нищення природи на приватній території послужить початком серйозної справи. Так, не конфліктним шляхом, створивши екоцентр з ботанічним садом, розплідником, ретрит-центром та арт-простором – ми дамо життя та захист лісу, який поряд.
На свій намір вони отримали несподівану підказку природи. Восени 2019, коли чоловік та жінка вкотре приїхали для відновлення сил на святилище в Карпати – побачили неймовірне світіння в небі, що було схоже на жовто-помаранчеве око.
Я усвідомлював, що це явище атмосфери має наукове підтвердження, але цей спіральний ефект я сприйняв як дозвіл природи. Усе це відбувалося саме біля капища Лади.
«Сповідувати» еко – це чути
Колись я почула, що рецепт внутрішнього еко – чути себе, вчасно схаменутися, вчасно почати діяти. Коли людина екологічна зсередини, то вона дбає про екологію зовні. Еко – це чути потребу в чистоті.
Люди тільки йдуть до цього. Це звичний процес еволюції. Скажімо, до середини 20 століття вбити людину не було настільки аморальним як нині, не кажучи вже про нищення дерев чи тварин. Тому зараз я вірю, що люди згадають, що дерева – це форма життя, яка з’явилася задовго до них. І як результат – покарання за їх винищення будуть не менш жорсткі, ніж за вбивство людини.
Будь-яка критична точка, яка загрожує планеті чи людині подає усьому живому сигнал пригальмувати. У час інформаційного шуму мова про реальний стан екології не стихає. Панування пластику, токсичність повітря, порушення природного ланцюга, повені та пожежі сколихують у людях почуття страху і своєрідного покаяння.
Ми не збираємося нікого навертати у свою культуру. Я люблю Гуцулів. Я багато чому навчився у них і вчуся досі. Це особливо талановита етнічна група українців, ніби поцілована богом. Я не хочу, щоб їхнім дітям чи онукам довелося жити в глині на лисих горах зі зміненим кліматом. Тому на кожне зрубане дерево ми хочемо саджати 10 нових. А тим, хто рубає дерева через потребу – намагатимемося дати роботу чи заробіток у центрі як альтернативу.
Кожен з учасників «Fluranet», а тепер і «FLURARIUM» повинен орієнтуватися в знаннях культури та традиції, яка стосується закладу, у якому працює. Ми цінуємо людей, які в традиції трансу, хто опікується природою, дбає про екологію.
Є такі проєкти, якими не можемо зробити в Україні, бо сам споживач створює кордони. Треба відкривати чистий канал: щоб зорі ставали ближче, колір яскравіший, робити все для того, щоб творити.
Для нас є два шляхи – шлях творення та руйнації. І ти сам вирішуєш свій шлях. Як мистецтво, так і ідея збереження природи – це шлях творення. Я не розділяю на окремі течії мистецтво та ідею збереження природи чи еконапрями.
Мистецтво – це не тільки полотно та фарби, це також піклування про маленький шматок планети, який людина береже і де не дозволяє рубати дерева. Ідеї захисту природи, як прошивка нашої програми – присутня на підсвідомості виживання у кожного. Усі ми знаємо, що кинути сміття – то зле для природи і нас, а мистецтво життя – змогти не робити цього.
13 добрих звичок з чого почати жити краще за версією Ніти та Сергія:
1. Посміхатися частіше
2. Не давати волю зневірі
3. Радіти новому дню
4. Зарядка
5. Кольорове вбрання відповідно дням
6. Смузі на сніданок
7. Щопівроку віпасана
8. Свіжа та здорова їжу
9. Подорожі
10. Тільки добрі новини
11. Друзі та обійми
12. Сухе голодування
13. Мати справу, яку любиш
Текст: Анастасія Салашна
Колажі: Вікторія Майорова
Фото: з особистого архіву Наталії Кравець та Сергія Рукавицина
